Ця книжка — своєрідна зустріч двох поколінь українських літераторів: авторитетного й досвідченого Івана Дзюби, який ді­литься своїми думками щодо творчості Жадана — одного з ку­мирів нинішньої молоді. «Давно хотілося написати про Сергія Жадана. Але зупиняло те, що він надто, як тепер шанобливо мо­виться, «розкручений» зусиллями преси, своїх фанатів і літуль-трас, та й сам неабиякий майстер авторозкруток. Тоді як немало є, може, не таких яскравих і гучних, проте талановитих письмен­ників, про яких або не дуже згадують, або й зовсім ні гу-гу. Пиши про них! А Жаданові це вже непотрібне, як непотрібне воно й тим його шанувальникам, що ловлять кожне його слово, — та й в ан­тології української поезії (напевне, й світової) йому місце вже га­рантоване. "Він визнаний в усьому цивілізованому світі", — як ска­зали б на українському радіо. <...> Це потрібне не йому, і не його фанатам, і не майбутній історії літератури, і не проблематичному цивілізованому світові, а мені самому, щоб спробувати осягнути для себе, людини з Дев'ятнадцятого століття, унікальний фено­мен недавнього луганського «чувака»(уникаю виразніших самоозначень, яких не бракує в його спогадальних текстах), що дав не­заперечне природний поетичний голос багатьом із свого недуже благовісного покоління, та й не тільки з нього. <...> Отож — Сергій Жадан. Майже всіма вшанований і далеко не всіма прочитаний. Багатьма чутий, але... не всіма почутий...» — пише Іван Дзюба про Жадана в збірнику «Харків.Lit.» (№ 8,2017).