Інтервю - (англ.  interview  -  обмін поглядами, фактами, відомостями,  від  inter  – між та  view  -  погляд, думка) —  це спілкування, вибудуване  через безпосередній контакт журналіста з одним або кількома співрозмовниками. Учасників інтерв’ю називають:  інтерв'юер (той, хто бере інтерв’ю)  та  респондент.  
Як жанр журналістики  інтерв’ю у вигляді відповідей особи на запитання журналіста представляє  суспільно вагому актуальну новину.  Від бесіди інтерв’ю відрізняється тим, що в  процесі бесіди відбувається  обмін інформацією (співрозмовники володіють нею рівною мірою), тоді як  в  основу інтерв’ю покладено  запит інформації журналістом. Інформація зазвичай переплітається з експресивними оцінками подій і осіб.  Ідеальне інтерв'ю має виглядати як
невимушена розмова двох співрозмовників, один з яких поінформований з певної теми більше  за  іншого.  Майстерність журналіста полягає в тому, щоб «розговорити» співрозмовника, скерувавши його думки в цікавому для аудиторії напрямку.
У правильно побудованому інтерв'ю виділяють три фази:  
-  попередня інформація  (дає уявлення про особу, яка дає інтерв'ю, а також   про ситуацію спілкування),  
-  ядро (основний зміст) -  тут увагу спрямовано на об'єкти (теми інтерв'ю) і цілі комунікації;
- резюмування  полягає у виробленні кінцевої тези і підбитті підсумків розмови (може виступати у вигляді заголовка інтерв'ю з врізом).
Проілюструємо це уривками з інтерв’ю, яке  кореспондент Укрінформу  Олег Снітовський узяв в Івана Марчука.

-  Свого часу Ви казали, що закінчили 15 університетів. Що це за університети?
- Найголовніший мій університет - сільська школа в Москалівці Лановецького району на Тернопільщині. А 15 університетів  -  це образ, то мої сільські університети. Тут і вміння пасти гусей, знати, як користуватися сокирою, пилкою, граблями, лопатою... А ще  - вміти обійти корови, вівці, кури, свині, як посадити, щоб вродило. Це все дає знання. Кожен такий університет  - унікальний сам по собі. Мене гартувало сільське дитинство.
- Найбільше у школі, мабуть, любили малювання?
- Такого предмета  у школі тоді не було. Я дуже любив фізичну географію. Ріки, моря, держави, острови, півострови, столиці. Все це я знав і любив понад усе. Мене в мандри завжди тягнуло. А стати художником мріяв десь із класу сьомого. Тоді малював усе, що бачив: людей, курей, гусей, корів на вигоні. А коли на районну виставку намалював портрет Тараса Шевченка, то
всі вже в селі називали мене художником...

  За формою викладу подане вище інтерв’ю становить повний  текст розмови (діалогу)  двох осіб, тобто є  класичним. Трапляється, що поставлені інтерв’юером питання не видруковуються, а все сказане особою систематизується за тематикою, відповіді подаються в скороченні, викладаються найбільш істотні думки. Таке інтерв’ю називають  монологічним.  Як приклад подаємо уривки з інтерв’ю Лесі Ворониної «Українській правді» (журналісти Ірина Славінська, Галина Титиш)
 
                                                Як привчити дітей до читання 
Діти обирають ті книжки, яким вірять, з героями яких можуть себе ототожнювати.  Ви пригадуєте, як критикували у нас "Гаррі Поттера" Джоан Ровлінг , як звинувачували її в  усіх смертних гріхах? Але це семикнижжя здійснило переворот у дитячій літературі, читання знову стало модним. Діти повернулися до книжок, заразилися цією чарівною хворобою  – книгоманією і вже не уявляють свого життя без книжки. Власне, саме талановита й  захоплива книжка може стати протиотрутою, ліками від тотальної попси, що заполонила світ, прищепити
дитині добрий смак, розвинути уяву, навчити думати й робити власні висновки.  
 
                                             Паралімпійська література  
 Колись я придумала таке визначення, як "паралімпійська література", і стосується воно усіх тих "правильних", квазіпатріотичних і неймовірно нудних книжок, де сердешних діточок повчають, як треба жити на світі. Але при цьому жодна дитина з власної волі таких книжок не читатиме, а прийматиме їх, як "гіркі ліки". І жодні патріотичні гасла й заклики не примусять малого читача таку книжку полюбити.  Мені здається, що серіал "Альф", мультфільми "Тачки" чи "Шрек" у блискучому перекладі українською Олекси Негребецького зробили для популяризації української мови  більше, ніж всі розмови про калину та солов’їв.  
 
                                        Про шкільну програму з української літератури  
В нашій дитячій літературі донедавна був майже відсутній нормальний сильний і життєрадісний українець. Згадайте шкільну програму. Я пам’ятаю, як у школі після читання "Новини" Стефаника просто захворіла. Розумію, що дитині треба прищеплювати доброту й співчуття до
стражденних, але ж робити це треба так, щоб не викликати у читача жах і відчуття зневіри й безвиході! Ну чому всі наші герої неодмінно мають страждати? Мене досить часто запрошують виступати перед школярами. І коли я у них запитую, які книжки з шкільної програми їм сподобались, то крім "Тореадорів з Васюківки" Всеволода Нестайка діти не називають жодних
інших творів. А на запитання: чому? – відповідають: "Бо в усіх інших книжках всі мучаться і вмирають". Нещодавно шкільну програму з української літератури змінили. Можливо,
вплинула критика. Туди ввели багато творів сучасних українських письменників, які пишуть у жанрах, які так люблять діти: детективи, пригоди й фантастика. Втрапили до програми і мої тексти. І я дуже сподіваюсь, що мої фантастичні історії не розчленують на "тему" та "ідею". І що у дітей не пропаде до них інтерес. Шкода тільки, що з оновленої програми не увійшли блискучі історичні твори  Володимира Рутківського. В сучасній шкільній програмі і так майже
немає текстів "для хлопчиків" та ще й пов’язаних з українською історією й написаних так майстерно й цікаво.  
Володимир Рутківський – постать в нашій літературі унікальна. Людина, яка десятки років писала в шухляду, аж поки, після виходу у видавництві "А-ба-ба-га-ла-ма-га" його пригодницької трилогії про хлопчиків-джур, дочекалася слави та визнання. Рутківський зробив переворот в українській дитячій літературі, так само, як Ровлінг  -  у світовій. Щоправда, пані Джоан не довелося долати стільки перепон на шляху до свого читача.   
 
Види інтерв'ю за комунікативним наміром (метою) можна показати у вигляді таблиці:

За  кількістю учасників виділяють  інтерв'ю  індивідуальні  та масові    -  з прес-конференцій і  брифінгів.  До «малих» форм інтерв'ю відносять  інтерв'ю-експрес,  бліц-інтерв'ю. До жанру інтерв'ю часом відносять і бесіди за "круглим столом".
Розрізняють інтерв’ю  інформаційне  та  аналітичне.  Якщо журналіст ставить своїм завданням лише повідомлення аудиторії отриманих від особи відомостей,  ніяк не намагаючись їх коментувати, можна говорити, що він створює інформаційне інтерв'ю. Воно несе в собі лише повідомлення про  факт, відповідаючи на питання: хто? що? де? коли? Аналітичне інтерв'ю містить аналіз факту, відповідаючи при цьому на питання: чому? яким чином? що це значить? і т. ін. Запитання формулюються таким чином, щоб спричинити висвітлення вузлових моментів  певної    події, явища, процесу, ситуації. Журналіст своїми запитаннями створює напрямок аналізу, який зазвичай здійснює той, у кого беруть інтерв'ю, коментує відповіді, часом навіть вступає зі співрозмовником у суперечку.  
Найскладнішим є  проблемне  інтерв'ю. Інтерв'юєр має заздалегідь обміркувати основні тези бесіди, свої запитання й судження, передбачити реакцію на них  співрозмовника,  його можливі контраргументи і свої на них відповіді.  
Портретне і проблемне інтерв'ю виходять за рамки інформаційної та наближаються до  аналітичних жанрів.  
Ексклюзивним  інтерв'ю (від англ. exclusive —  виключний) називають  узятий у певної особи інформаційний матеріал, виняткове право на оприлюднення якого надано конкретній людині або засобу масової інформації.  
За типом комунікативної стратегії  інтерв’ю поділяють на такі типи: 1) діалог – з'ясування, пояснення; 2) діалог – суперечка, дискусія;  3) діалог – унісон.
У школі можна організувати інтерв’ю із запрошеним до шкільної Літературної вітальні письменником, із  учасником Другої світової війни, який виступив перед школярами з нагоди святкування Дня Перемоги. На вечорі, присвяченому Дню учителя «журналіст»-учень може взяти інтерв’ю в першої вчительки свого класу.
Підбиваючи підсумки участі школярів в учнівських олімпіадах, учитель математики може взяти інтерв’ю в свого учня, який став переможцем змагання міжнародного рівня. Цікаво взяти інтерв’ю у випускників школи різних поколінь, що покладе початок створенню інформаційного банку, який цікаво й корисно поповнювати. Такі інтерв’ю зазвичай готуються заздалегідь, питання й відповіді обговорюються, проводяться репетиції.  Якщо  інтерв’ю  буде видруковане в шкільній стіннівці чи оприлюднене на інтернет-ресурсі, його текст необхідно узгодити в респондентом. Етика журналіста забороняє довільне трактування змісту сказаного особою, яка дапала інтерв’ю, самовільне вилучення її думок і оцінок.  У друкованих виданнях інтерв’ю найчастіше подають  у вигляді запитань- відповідей.

Подаємо уривок з  інтерв»ю Святослава Вакарчука  журналу «Кореспондент».
Нещодавно пройшла інформація про те, що хочуть скасувати закон про обов'язкове звучання української музики на радіо. Хоча, можливо, вітчизняній музиці вже й не потрібні ніякі квоти?
 - У країні, яка існує лише 20 років і в якій не було системи державної підтримки свого мистецтва, така підтримка потрібна. Яким чином  – квотами, дотаціями, разовою допомогою, – тема окрема, але не можна культуру повністю віддавати на відкуп ринку. З іншого боку, я
категорично проти преференцій і тепличних умов  для якихось вибраних видів мистецтва або "наближених" імен. У нас же, як завжди, крайнощі: одні кричать, що треба з ранку до вечора крутити українську музику, і не важливо, якої вона якості, інші – що потрібно пустити все
на самоплив, а ринок все розсудить. Перша позиція екзальтована, друга  –  цинічна. Потрібно шукати не просто золоту середину, а комплексне рішення.
Але за цим стоїть головне: чиновники, відповідальні за культуру, і взагалі вся українська влада повинні дійсно мати бажання підтримати своє. А цього так і не сталося. Це стосується всього, всіх реформ. Не буду давати політичних оцінок, по-перше, тому що їх дають всі кому не
лінь, по-друге, чого їх давати – все і так видно. Мені сумно і прикро не за те, що відбувається з українською політикою, а за те, що нічого не відбувається з українським суспільством. За 20 років ні революції, ні розчарування в політиках нас нічому не навчили, у тому числі найголовнішому: ти є господарем своєї долі. Ми хочемо бути європейцями, але основне, що відрізняє європейця, західну культуру, –  відповідальність. Вони можуть зовні здаватися легковажними або інфантильними, але насправді вони дуже відповідальні. Вони не думають: "Я маленька людина – що я можу?". Вони виходять боротися за свої права і не допускають вольностей чиновників.  
 
Записане на відео реальне інтерв’ю можна викласти на шкільному веб-сайті або YouTubі, організувавши його обговорення на форумі. Уявне інтерв’ю можна організувати як ділову гру.  В такому разі його учасниками можуть стати історичні особи, науковці, художники й письменники, актори та спортсмени. У процесі вивчення літературного твору уявне інтерв’ю з
його автором або персонажем школярі можуть підготувати, працюючи в командах.
У процесі підготовки  як реального, так і уявного  інтерв’ю слід дотримувати правил, якими керуються сучасні журналісти. Такі правила будуть корисні школярам, які братимуть у підготовці інтерв’ю участь.
Якщо йдеться про реальну людину,  потрібно якнайбільше дізнатися про її життєвий шлях, професійні успіхи і невдачі, погляди, інтереси, захоплення. Необхідно ретельно вивчити тему майбутньої розмови. Підготувавши «основний» блок питань, варто дібрати кілька додаткових, «запасних», які допоможуть активізувати розмову, якщо вона почне загасати.
Головні правила проведення інтерв’ю такі:
  - Запитувати про професійне, а вже потім про особисте.
  - -Не запитувати про те, що всім відомо та зрозуміло. Досліджувати тему з нового ракурсу.
 - Запитання формулювати недвозначно й чітко. Не  допускати некоректних запитань.  
  - За потреби ставити уточнювальні питання.
  - Спрямовувати розмову. Виявляти гнучкість, переформульовуючи та  коригуючи питання.  
 - Перепитувати, якщо співрозмовник  переводить розмову на інше.  Одне запитання можна ставити тричі.

- Заповнювати паузи запитаннями. Не допускати, щоб співрозмовник повторювався.
  - Сприяти ефективності спілкування, вдаючись до невербальних засобів  (мови жестів і тіла).
  - Стежити за часом. Оптимальна тривалість інтерв’ю он-лайн  – 15-20 хв.
  - Завершити інтерв’ю  підбиттям підсумків. Можна зробити це самому або ж надати слово співрозмовнику. Необхідно подякувати співрозмовнику за щирість.
Помилки, яких слід уникати:
  - Неврахування складу аудиторії, її віку, освіти, інтересів, запитів. Питання й відповіді мають бути обов’язково зрозумілі та цікаві людям, які слухатимуть або читатимуть інтерв’ю.  
  - Жарти, які зачіпають питання національної гідності, релігії, стосунків між статями.
     Формулювати запитання потрібно таким чином, щоб:  
 - на нього не можна було відповісти «так» або «ні»: аудиторію цікавлять не однозначної відповіді, а  висловлення особою її точки зору;
  - воно не підказувало відповідь;
  - воно не «розпадалося» на два, а  то й більше запитань;
  - воно не містило коментарі та особистісні оцінки;
 -  не включало перебільшення;
  - не було занадто складним;
  - не було довшим за очікувану відповідь.
 
                                                                                                                 Глазова О. П., 2013

Джерело - Інтернет
 

.