19:46 Шкільний твір інформаційної доби | |
 Здаючи на перевірку шкільний твір, школяр щиро вважає себе автором написаного. Насправді ж творчість нині здебільшого підмінюється компіляцією прочитаного й почутого – це в кращому випадку. У гіршому «скачаний» зі спеціально призначеного для цього файлообмінника або з ГДР-у (сленгова назва «Готових домашніх завдань»). Докорів совісті більшість учнів не відчувають, адже сьогодні «так роблять усі». Хоч завжди були і будуть ті, хто пише твори майже самостійно. Науковці виділяють такі типи школярів:
• homo skribens «currente calamo» (буквально «людина, що пише «швидким пером») – учень, який пише швидко, не осмислюючи теми й головної думки створюваного тексту, не переймаючись дотриманням головних ознак тексту (зв’язності, інформативності, змістової завершеності і т.ін.); • scriptor («писець») – школяр, який володіє навичками побудови тексту, проте зміст відверто запозичує; • compilator («такий, що не додає від себе») – учень, який вправно поєднує думки й оцінки, запозичені з різних джерел, забезпечуючи стильову єдність створюваного тексту; • autor («той, хто, спираючись на авторитети, викладає власні думки») – вищий тип учня-автора, який, оволодівши навичками створення тексту, спроможний актуалізувати у створюваному тексті змістові зв’язки з опрацьованими раніше текстами (науковими,
художніми та ін.); • homo sui generic («своєрідний») – школяр, який володіє даром слова, виявляючи філологічну обдарованість. [Габідулліна, 2010].
Пояснивши школяреві послідовність роботи над твором, словесник зазвичай пропонує йому спиратися на цілком традиційну пам’ятку. 1. Осмисли тему твору (про що слід писати або говорити, щоб цю тему розкрити) та її межі (що найголовніше, що менш важливе, але потрібне, від чого слід відмовитись через несуттєвість).
2. Обміркуй головну думку твору (який висновок мають зробити читачі або слухачі). 3. Добери фактичний матеріал (джерела: власний і чужий досвід, спостереження, відомості з довідкової літератури, ЗМІ, творів мистецтва та ін.) 4. Систематизуй дібраний фактичний матеріал з урахуванням структури твору, найкраще це зробити у вигляді складного плану. Для твору-розповіді: вступ – готує до сприйняття інформації, яку буде викладено далі; у головній частині подають розповідь про подію (або чиїсь вчинки); закінчують твір висновками, у яких передають ставлення автора до розказаного.
Для твору-опису: вступ – готує до сприйняття інформації, яку викладено в творі; у головній частині подають опис предмета: його загальний вигляд та вигляд його частин; закінчують твір висновками, у яких передають оцінку автора, його ставлення до описаного. Для твору-роздуму: вступ – готує до сприйняття проблеми; у головній частині формулюють тезу, тобто думку, яку потрібно довести або спростувати (якщо йдеться про твір-доведення) або витлумачити (якщо працюють над твором-тлумаченням); закінчують твір висновками, що підтверджують тезу або ж
передають оцінку автора, його ставлення до проблеми. 5. Склади за планом чорновий варіант тексту твору (якщо твір письмовий) або обміркуй те, що говоритимеш (якщо твір усний). Не бійся відходити від складеного плану: щось додавай, від чогось відмовляйся, щось деталізуй. Шукай найкращі варіанти висловлення думок. 6. Відредагуй чорновий варіант тексту (виправ змістові, логічні, граматичні й правописні помилки, якщо твір письмовий). Якщо твір усний, «проговори» його, звертаючи увагу на дотримання орфоепічних норм. 7. Ще раз перевір, чи дотримано в тексті вимог обраного тобою (або заданого вчителем) стилю. Виправ стилістичні помилки.
Звернімо увагу на третій пункт «традиційної» пам’ятки. Основними джерелами необхідної або корисної для твору інформації є пам’ять, спостереження, читання, спілкування. Щодо читання та спілкування, то найбільш зручним, звичним і доступним для сучасних старшокласників
безумовно є Інтернет. Мережа замінює пам’ять, пропонує ситуації для уявного спостереження, активізує уяву та стимулює фантазію. А головне – формує вміння добирати, систематизувати, після чого компілювати й належним чином інтерпретувати потрібну для твору інформацію. Корисні в усі часи вміння компілювати й інтерпретувати нині є суперкорисними, певною мірою перегукуючись із таким актуальним документом, як «Навички ХХІ сторіччя». До того ж уміння компілювати й інтерпретувати не лише формує вміння опрацьовувати значні й непрості за змістом інформаційні потоки, а й розвиває критичне мислення. Таким чином, і компілювання, і інтерпретування готують до успішної діяльності в інформаційному суспільстві! Певно, настав час поділити шкільні твори на такі види:
Як бачимо, усі три види творів утворюють цілком традиційний для методики ланцюжок: від простого до складнішого. Як працювати над твором компілятивного характеру? По-перше, необхідно віднайти інформацію, що відповідає темі майбутнього твору. Для цього треба докласти чимало зусиль: перечитати чимало текстів (якщо йдеться про Інтернет, опрацювати відповідні сторінки веб-сайтів), зробити виписки (скопіювати уривки текстів з файлів), систематизувати вибрані уривки або цитати (з цією метою скласти план), після чого «вибудувати» (що неважко за допомогою комп’ютера) за планом текст компілятивного твору. Щоб автора не звинуватили в плагіаті, він може подавати посилання на авторів (як пише…, мені доводилося читати, що…) наведених ним думок у тексті. І ще одне: матеріали, які опрацьовуються, належать до різних стилів. А от об’єднати висловлені в кожному з дібраних текстів думки школяр має, надавши утворюваному текстові ознак стилю, заданого вчителем. Зазвичай стиль такого твору – публіцистичний.
Інтерпретація (від лат. іnterpretatio - роз'яснюю, перекладаю) – це роз'яснення, тлумачення, розкриття змісту чого-небудь. Саме інтерпретацію покладено в основу вивчення в школі творів художньої літератури. Хіба ж учитель на уроці літератури не інтерпретує художні тексти? Хіба не
інтерпретує зміст поезії чи поведінку того чи іншого персонажа? Інтерпретувати словесник навчає, готуючи школярів до написання відгуку на твір мистецтва. Науковці стверджують, що в підлітковому та юнацькому віці переробка вражень відбувається особливо індивідуально та яскраво. Інтерпретація покладених в основу шкільного твору фактів може переживатися школярами надзвичайно емоційно. Яскравим зразком інтерпретувального твору є твір дискусійного характеру. Чудово, якщо учні по-різному інтерпретують одне й те явище, по-різному його оцінюючи. Такий твір повинен мати форму роздуму, у якому чітко сформульовану тезу та подано ретельно дібрані аргументи на її
підтвердження або спростування. Чи спроможні сучасні старшокласники до написання дійсно оригінального (див. таблицю) шкільного твору? Безумовно, хоч і не всі. До творчості (не сплутувати із креативністю) взагалі здатні не всі на світі люди. Певно, для більшості цілком достатньо опанувати вміння грамотно
компілювати та інтерпретувати інформацію. Істинна творчість більшості з них виявлятиметься невербально: у розв’язанні алгебраїчних рівнянь, моделюванні одягу і т. ін. Психологи визначають творчість як виробництво певного оригінального продукту з метою комунікації, адже творчість – це завжди взаємодія індивідуальностей: автора та адресата твору. Таким чином, будь-якого виду творчості стосуються дві ознаки: оригінальність і комунікація.
Бурхливі зміни засобів і форм комунікації не могли не вплинути і на трактування оригінальності. Якщо раніше одне з лексичних значень слова оригінальний витлумачували як «створений самостійно, без наслідування відомих зразків», то нині серйозні зміни в трактування цього поняття вносить Інтернет. Як стверджує відомий журналіст Геннадій Почепцов, серед усіх дописувачів Мережі справжніми авторами є… 1%! Решта – більш або менш вправні компілятори та більш або менш успішні інтерпретатори! Певно, сьогодні слід віддати перевагу іншому поясненню цього багатозначного слова, а саме: «який привертає до себе увагу своєю незвичайністю, своєрідністю; не схожий на інших; самобутній». Проте й для написання своєрідного твору будь-який школяр змушений буде вдатися до компілювання та інтерпретації. Це не добре і не погано - це особливість інформаційної доби. До речі, не так давно почали використовувати термін поріг оригінальності, який визначає наявність у будь-якому творі елементів інтелектуальної творчості, а також затрачені на його створення зусилля й навички.
Найсуттєвішою проблемою шкільного твору є слабка мотивація школяра. Якщо п’ятикласника можна мотивувати навіть вербальною оцінкою, то доросліший учень до оцінювання як такого ставиться критично, а то й байдуже.
Кожний словесник не раз ставив собі питання: що мотивує творчість? Відповідь парадоксальна: творчість мотивує та стимулює сама себе, скеровується потягом до подолання перешкод, функціонує за принципом «позитивного зворотнього зв’язку»; жага створити творчий продукт стимулює процес, роблячи його подібним до гонитви за горизонтом: скільки не біжи, він однаково недосяжний! Мотивувати учнів до написання твору нелегко, зате надати творчому процесові ознак гри, змагання можна. Подібність творчості до гри помітив ще Карл Густав Юнг (1875-1961). Учитель може запропонувати скласти усний або письмовий твір колективно (у групах), організувавши його читання з подальшим обговоренням. Неблагородним засобом мотивації є педалювання оцінками, благородним – добір для творів дійсно актуальних і цікавих сучасним дітям і підліткам тем.
Пропонуємо перелік тем оригінальних творів.
• Як уявляє собі щастя сучасний молодий українець • Що може мене здивувати • У чому різниця між цінністю та ціною © Глазова О.П., 2013
Джерело - Інтернет
| |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |